Бл. Гонорат

Бл. о. Гонорат Козьмінський (1829-1916)

Бл. Гонорат Козьмінський народився у Бялій Подлясці (Польща) 16 жовтня 1829 року. Був другим сином Стефана і Олександри Кагль. Мав дві молодші сестри. Виховувся у релігійному дусі, але коли навчався у середній школі в Плоцку не прив’язував значної уваги вірі. Під час навчання у Варшаві був обвинувачений про участь у змові та 1846 року заарештований царською поліцією. У тюремній камері X павільйону Цитаделі пережив тяжку хворобу тифу і глибоке внутрішнє зцілення. Потім написав: Ісус Христос «прийшов до мене до тюремної камери і лагідно до віри допровадив».

У 1848 році вступив до Ордену Братів Менших Капуцинів. Обіти склав 21 грудня 1849 року, а рукоположення на священика прийняв 27 грудня 1852 року. Від перших священицьких років прагнув переконувати людей про Божу любов до них.

З 1853 по 1864 рік працював у Варшаві як сповідник, проповідник та місіонер. Сприяв розвитку Живого Розарію і III світського францисканського ордену. У 1855 році з групи ревних терціярок уформувалося при співучасті бл. Ангелі Трушковської Згромадження Сестер св. Фелікса, називаними феліціянками. Пізніше декілька сестер того ж згромадження дало початок капуцинкам за кляузурою.

У 1864 році після падіння Січневого Повстання влада царська скасувала варшавський монастир капуцинів. О. Гонорат був разом з іншими співбратами вивезений до монастиря у Закрочимі, де заборонено монахом усякої діяльності душпастирської поза мурами монастиря і храму. В тому надзвичайно скрутному становищі о. Гонорат довірився цілковито Божому Провидінню і додавав відваги співбратам: Тут нас Господь прагне мати і тому тут будемо працювати.

На самоті зайнявся грунтовним поглибленням особистого внутрішнього життя, що виразив у постанові: Хочу бути святим за будь-яких обставин.

У другій половині XIX сторіччя Церква у Польщі була дуже переслідувана царським урядом. Обмежено діяльність єпископів і священиків, а монахів та черниць примушували покинути монастирі, оголошуючи їхню касату. Заборонено також приймання до орденів нових осіб. О. Гонорат шукав у Господа способу підримання Церкви і допомоги переслідуваним землякам. Кожного дня багато часу присвячував на адорацію Пресвятих Дарів і роздумував над Євангелієм. Зрозумів, що Господь сховав його в закрочимському монастирі для того, щоб інтенсивно служити людям, через сповідальницю, і допомагати їм жити вірою. Тим, котрі ділилися з ним своїх прагненням віддатися цілковито на служіння Господу не пропонував виїзду за кордон (новіціати в країні були замкнені), а повчав, що повинні покликання реалізувати на Батьківщині і для Батьківщини. Відкрив, що може існувати укрите монаше життя – без ряси і без зовнішних ознак консекрації. Започаткував нову форму чернечого життя, черпаючи з укритого життя Ісуса і Марії у Назареті і укритого Ісуса в Пресвятих Дарах.

З тієї ініціативи, котра народилася у конфесіоналі, розвинулося в роках 1855-1895 (від 1896 року у Новому Місті над Піліцою) 25 спільнот в різноманітних середовищах суспільства, з котрих уформувалося багато чернечих спільнот. На сьогоднішній день є їх 16, в тому 13 без зовнішних ознак консекрації.

Через свою діяльність засновування згромаджень бл. о. Гонорат значно допоміг до утримання присутності Церкви і утримування віри на польських землях під час переслідувань царським урядом. Під кінець XIX сторіччя гоноратські згромадження нараховували близько 10 000 братів та сестер, котрі жили євангелічними ідеалами в своїх середовищах. Бл. Гонората можна сміливо назвати попередником світських інститутів (затверджених Піусом XII у 1947 році) і ревним проповідником правди про універсальне покликання до святості (підтверджене Собором Ватиканським II).

Бл. Гонорат присвятив багато часу свого монашого самітництва письменницькій праці. Писав твори аскетичного характеру, котрі допомагали людям поглиблювати релігійне життя і щоденну набожність.

Орден капуцинів, котрий знаходився на території загарбників, завдячує своє порятунок бл. Гонорату, котрий  довіривсь Богу і перед своєю смерттю дочекався однак відродження Ордену Капуцинів у Польщі.

Господь досвідчив свого слугу багатьма терпіннями. Турбували його різні хвороби, страждав також морально. Найбільшими були: реорганізація заснованих ним згромаджень, котра була доконана у 1908 році польськими єпископами, а потім Столицею Апостольською, і відсунення його від керування тими згромадженнями. Це останнє рішення прийняв з глибокою смиренністю і в листі до згромаджень написав: Сам Заступник Ісуса Христа Божу волю нам об’явив і виконую усім своїм серцем це прохання з найвищою вірою. […] Пам’ятайте, шановні Брати та Сестри, що у вас є можливість показання героїчно послуху волі святої Церкви.

Безмежною любов’ю кохав Найсвятішу Матір у всіх таємницях і наслідував Її чесноти. Як Її невільник, в Ній покладав безмежну довіру і цілий час повторював, що за Її посередництом отримав усі благодаті.

В останніх роках свого життя був позбавлений слуху і дуже терпів фізично, багато часу присвячував молитві і контемпляції. Відійшов до Господа з репутацією святого 16 грудня 1916 року на 87 році життя. Його похорон, не зважаючи на першу світову війну, був урочистий, а усі присутні були переконані, що прощаються зі святим священиком та монахом. Про нього було сказано: «Завжди ходив з Богом».

О. Гонорат залишив нам приклад святості, підтверджений авторитетом Церкви актом беатифікації, котра відбулася 16 жовтня 1988 року. Збагатив Церкву pясними монашими згромадженями, котрі розвивають свою діяльність на 4 континентах і в більше ніж 20 країнах.