Духовність

Ми є францисканками і прагнемо жити в дусі св. Франциска Ассизького.

Його духовність є джерелом наших основних цінностей. До них відносяться:

Досвід Ісуса Христа

Франциск прив’язався до Ісуса. Він пізнав його, що Ісус є Бог-Людина, і що як людина страждав, був убогим, був слугою, шукав грішників. У центрі духовності св. Франциска стоїть Христос. Франциск сам досвідчив Христа в своєму житті як людину смиренну, вбогу, просту, слухняну, як втілену Любов. І тому цей образ передав своїй монашій родині, Церкві й всьому людству.

 

Наслідування Ісуса Христа

Франциск прагнув наслідувати Христа. Йти кроками вбогого Вчителя виростало з любові й до любові спрямовувало.

Наш засновник, бл. о. Гонорат, писав про францисканського духа, що цей дух «є духом серафічним, взятим безпосередньо з Євангелія». Дух серафічний є духом серафимів, ангелів, які згідно з пророчим видінням Ісаї стоять найближче до Бога і вдивляються в Нього, постійно поклоняються Йому і співають: “Свят, свят, свят …” (Ісая 6, 1-7). Любов серафічна є любов’ю поклоніння і прославлення Бога. Головною особливістю францисканського духа є любов до Бога, котра виражається в молитві поклоніння й прославлення.

Бл. о. Гонорат вбачав у святому Франциску Ассизькому Святого, котрий був закоханий безмірно в Бога, й котрий запалив світ заново любов’ю до Бога. Був захоплений безкомпромісовою відданості Богу святим Франциском, прив’язаністю до Христа розіп’ятого й героїчним життям. О. Гонорат прагнув наслідувати особливо любов св. Франциска, а також бажав, щоб як найбільше людей пішли по слідах Франциска. Про св. Франциска говорив в проповідях і конференціях, писав в книгах.

 

Дух ревності й відданості

О. Гонорат писав, що францисканський дух є духом запалу, який стимулює до реалізування великих справ для Бога. Він вважав, що для людини котра оживлена таким духом кожне завдання є варте виконання, немає завдання занадто складного або занадто непомітного. Цей запал та ревність мають своє джерело від споглядання Ісуса Христа, який сказав про себе, що Він прийшов, щоб кинути вогонь на землю, і сподівається, що він загорить (Лк 12, 49). Цей вогонь запалює, огортує полум’ям інших, спричиняється, що людина ніколи не говорить: досить. Фудаментом того духа бл. Гонорат називав адорацію. Він хотів, щоб розпалені тією любов’ю сестри та брати запалювали любов Бога в серцях інших людей.

 

Любов взаємна

Св. Франциск черпав з навчання Ісуса Христа, котрий любов до ближнього назвав першою й найбільшою заповіддю (Мф 22, 37-40) і відносився до прикладу перших християн, котрих розпізнавано по тому, як вони люблять один одного (пор. Ді 4, 32). О. Гонорат вказав в якості дуже важливої характерної риси серафічної духовності власне братню любов. Прикладом такої любові був сам св. Франциск, котрий між іншим служив прокажених. Бл. Гонорат прагнув, щоб послідовник Франциска служив так само “прокаженим” своєї епохи: людям відкинутим з суспільства, самотнім, хворим, сиротам. Він вчив, що францисканська любов до грішників полягає на тому, щоб занубленим та блукаючим показати співчуття. Прагнув, щоб для навернення і спасіння сестри були готові на все, навіть на жертву з життя.

 

Зречення, покута, вбогість

Бл. Засновник, йдучи за вказівками св. Франциска, єднав покуту зі смиренням. Обидваці аспекти виникають з пізнання правди про себе і оцінки себе в Божому світлі. Смирення провадить до простоти. Ці риси окреслюємо францисканським терміном «мінорітас» – менший. Minoryta це слуга, який принижує себе по відношенні до інших, щоб їм служити. Виразом його любові є вбогість. І тут є місце для радості. Радість з того, що уподібнюється до Христа, цілковито приналежить Йому. Ця духовна радість є благодаттю. О. Гонорат пише про радість та вдячність за покликання до францисканської спільноти, прагне, щоб ми жили переконані про любов Божу до нас і перед усім світом сповіщали любов Бога до кожної людини та прославляли доброту Господа.