Елеонора Людвіка Мотильовська

Елеонора Людвіка Мотильовська

(1856-1932)

 

На співзасновницю Згромадження Слуг Ісуса вибрав бл. Гонорат Козьмінський Елеонору Мотильовську. Походила з варшавської родини високо поставленого урядовця (герб: Помян). Елеонора здобула старанну освіту. Виховувалася без батька, котрий помер перед її народженням. Вчилася також як провадити дім і господарувати матеріальними коштами.

 

Закохана в Бозі

Маючи 7 років у 1864 році перед святом Матері Божої святого Розарія, під час Святої Меси в костьолі домініканців, Елеонора пережила глибоке досвідчення Бога. Від цього моменту розпочала інтенсивне духовне життя. Її прагненням сталася адораційна молитва. До Першого Святого Причастя приступила 16 червня 1867 року в костьолі сестер сакраменток. Інтенсивне діяння Божої благодаті в серці Елеонори збудило в ній почуття глибокої вдячності Господу, прагнення вірного служіння Богу і гаряче прагнення щоденного Причастя. Щоб вірно йти за тим повівом Святого Духа вибрала собі на сповідника й дорадника священика о. Владислава Сєвєрського і під його керівництвом почала провадити систематичну внутрішню працю, котра полягала на тому, щоб повстримати бурливу натуру, уникати гріха і пізнавати Божу любов. Праця та вимагала від неї багато зусилля, про що згадувала: Хоча я працювала над своїм внутрішнім життям, стараючись не ображати Господа Ісуса і не втратити Святого Причастя, натура моя вогняна, жива, не легко давалася перебороти.

Засновниця

Досить вчасно відкрила в собі прагнення служити Богові в чернечому житті, мріючи про кляузуру у сестер візиток. Однак складна ситуація в її родині на це не дозволила. О. Гонорат Козьмінський, котрого зустріла у 1874 році через знайому терціярку, вказав їй на необхідність реалізування покликання в укритому чернечому житті. Але з приводу втручання сповідника о. Владислава Сєвєрського і своєї матері відмовилася від своїх мрій. Лише по 10 роках знову поїхала в Закрочим до сповіді до о. Гонората. Тоді вирішила, що житиме таким життям.

8 грудня 1884 року була прийнята до постулату. 25 березня 1885 року – до новіціату, а 25 березня 1886 року склала перші чернечі обіти. Власне тоді була визначена Засновником на Настоятельку Згромадження, метою котрого була діяльність апостольська і соціальна серед служниць, наймичок, покоївок. Бл. о. Гонорат писав до неї: Так давно прагнув я зустріти душу, котра б розуміла важливість цього завдання і котра б цілковито тій справі присвятилася і бачу, що мені Господь в тобі таку душу присилає.

Згромадження розвивалося, опікуючись служницями, наймичками, покоївками, котрі на той час знаходилися на узбіччі суспільства і на такі особи не зверталося уваги. Матір Елеонора сама провадила для них тематичні зустрічі та різноманітні курси, організовувала за допомогою сестер, кількість котрих зростала, матеріальну, соціальну, медичну, моральну та релігійну допомогу. Приготовлювала сестер до апостольської праці серед прислуги і до контактів з працедавцями, до опіки над дітьми, особливо сиротами, як також до благодійної праці.

Матір Елеонора утримувала стислий зв’язок із Засновником. Була його вірною ученицею і передавала сестрам францисканську духовність в укритому чернечому житті, формуючи в них духа служіння на взірець Ісуса Христа Слуги і Марії, Господньої Слугині. Завдяки зусиллям Матері Елеонори, розпочатим вже в 90-х роках XIX століття, Згромадження Слуг Ісуса отримало офіціальний підтверджуючий декрет Конгрегації Єпископів і Монахів 14 липня 1908 рок від Апостольської Столиці.

Патріотка

Матір Елеонора жила в складному історичному часі Польщі: під загарбником і незалежністю та між двома війнами. Гаряча любов до Бога єдналася в її житті з любов’ю до Батьківщини. В дитинстві пережила січневе повстання і смерть брата-повстанця. Її мати, щира патріотка, водила свою доньку до варшавської Цитаделі, щоб та побачила і пережила трагедію поляків. В молитві малої Елеонори завжди було благання про незалежність Батьківщини.

Реалізування покликання до укритого чернечого життя мало також риси любові до Батьківщини: зреклася кляузури з огляду на апостольську і педагогічну працю серед польських дівчат. Болісно переживала соціалістичні страйки 1905 р., які були скеровані проти релігійної традиції Польщі. Під час І світової війни закликала сестер до гарячої молитви, жертвування страждань і зречень в намірі незалежності Польщі. Натомість потім її щиру радість з вільної Польщі затьмарювали політичні суперечки, котрі розпочалися після вбивства президента Нарутовіча у 1922 році.

Страждала також з приводу атеїзму, котрий невпинно поширювався, заникала при цьому християнська моральність і вболівала над слабким патріотизмом поляків. На скільки могла, протидіяла тим немочам, формуючи відповідньо сестри, як і учениці, котрим передавала патріотизм через зустрічі, а також в приготовлених педагогічних програмах, які потім реалізували сестри. У своєму Заповіті заохотила сестер до молитви і турботу про Батьківщину.

Сестри виконували Заповіт Засновниці між іншим від час німецької окупації, опікуючись в’язнями гітлеровських таборів, потім при комунізмі протидіючи виховуванню соціалістичному в школах і передаючи молоді правду про найновітніші діяння Польщі. Також за це страждали і переслідувані, включно з ув’язненням за партіотизм.

 

Матір і апостол

Елеонора Мотильовська керувала Згромадженням протягом 48 років з великою відданістю: спочатку з наказу бл. о. Гонората, а від 1901 року з волі Згромадження, обирана на наступних капітулах генеральних. Дбала про його розвиток духовний, персональний і територіальний, а також про вірність апостольській праці. Помічала потреби сьогодення і тому залучала Згромадження в різні необхідні праці, особливо в опіку над сиротами війни і втікачами під час І світової війни, допомагаючи бідним і потребуючим. Поміж війнами організовувала школи та курси для дівчат. Завжди однак на першому місці була праця серед наймичок та дівчат, котрі приїздили з села до міста в пошуках праці.

Елеонора Мотильовська прагнула досконало виконувати Божу волю, котру допомагав їй розпізнавати о. Гонорат. Після утвердження в покликанні до укритого чернечого життя 8 жовтня 1893 року склала вічні обіти. Мала дар глибокого духа молитви. Багато годин присвячувала на адорацію Ісуса Христа виставленого в Пресвятих Дарах. Піклувалася також про розвиток того духа в Згромадженні, заохочуючи сестер до зосередження, тиші в праці і турботу про час на молитву. Для сестер була взірцем смирення, тихості, терпеливості та послуху, любові Бога й служіння ближньому. Сестер обдаровувала сердечною материнською любов’ю та цілковитою довірою. Ці чесноти не приходили їй легко. Через систематичну і глибоку працю над собою осягнула їх у високому ступені, за словами сестер – героїчному. Була ревною апостолкою і дуже їй залежало на вірності харизмі Згромадження. Незмірну пошану мала до Найсвятішої Діви і вважала Її за найвищу Настоятельку, Матінку і Царицю Згромадження.

Матір Елеонора померла 18 січня 1932 року. Поховали її на Повонзківському цвинтарі у Варшаві в родинній могилі.

Перше покоління сестер вважало Матір Засновницю за святу людину і за її заступництвом випрошувало багато особистих благодатей як і для Згромадження. Елеонора Мотильовська залишила після себе духовні записи, багату кореспонденцію, а також Заповіт. В них знаходимо відбиток її глибокого духовного життя, її любов і вірність Богові, Церкві, Батьківщині, а також прохання до сестер про цю любов і вірність харизмі Згромадження в сфері духовності так і в способі реалізування чернечого життя і апостольських завдань.

На даний час охоче сягаємо по спадщину Засновниці і часто молимося за її заступництвом, дякуючи за великість духа та вклад у творенні й розвитку нашого Згромадження.